Внимание!!!

Олександр Летючий, він же дядя Саша, він же – солдат тієї війни, що «чомусь назвали «АТО»»,  – надиктовує свої історії, щоденникові записи, восьмирічному Матвійкові. Про пережите. Про життя на передовій, буденно-страшне, коли звикаєш «до вигляду крові, до смерті, навіть до думки про власну смерть». Бо «смерть стала нормою життя і без цього можна збожеволіти». Але тут же – є і місце солдатському братерству, гумору, взаємовиручці. Так і про таке може розповісти тільки очевидець - в найдрібніших деталях і нюансах, невідомих «цивільним». Коли пишуть щоденник? Коли є що сказати, коли не можеш не говорити. І навіть коли говорити вже не можеш. Тому що тебе вже немає. Ти став янголом-охоронцем. Але душа, як і раніше, болить, - щоденник пишеться. І дитина дала тобі ім'я – «Андерсен». Хоч все розказане – зовсім не казка…