Внимание!!!

У текстах Мідянки частіше зустрічаєш Кафку чи Ерделі, ніж якогось класичного персонажа «сільської лірики», такого собі умовного пейзанина, представника настільки ж умовного народу. І це при тому, що Мідянка — справжній селянин, — не в сенсі дачно-літературному, декоративному, як це зазвичай у нас буває, а — буквально: все його життя проходить у Широкому Лузі. По закінченні університету він повернувся до батьківської хати, тому що «молодший син» і тому що «так прийнято». Він уже тридцять років учителює в сільській школі і кожен будень їздить на роботу в сусіднє Тисолове. Він має належне господарство, живність, сад та город. Його дуже легко уявити героєм давньогрецької ідилії, проте... власні його вірші не дозволяють цього зробити, чинять опір. Йому ніщо не заважало «увійти в образ», але, ймовірно, саме через ту етнографічну «підказаність», «нав’язаність» поетичної ролі він обрав своє умовне «Місто культури».