Внимание!!!

Трапляється, що вогнище творчості, яке в юності, і трохи пізніше, бурхає несамовито, з роками втрачає свою силу, стає кволим, а іноді й зовсім вичахає. А трапляється й навпаки. Слово «навпаки» якраз доречне стосовно українського письменника з Волині, уродженця Холмщини, Йосипа Струцюка, автора більше тридцяти книг поезії, прози, драматургії, творів для дітей. До речі, останні 5–6 книжок уже написані й видані ним у цьому, XXI, сторіччі. Своїм творчим довголіттям Йосип Струцюк (а він уже переступив поріг сьомого десятка) засвідчує, що талант вимагає труду, самовідданості й одержимості. А цих якостей письменникові не бракує. Усе сказане вище (крім, звісно, вичахання) потверджує і нова книжка повістей і оповідань волинянина – «Цвіт дикої шандри». Часовий обшир цієї збірки досить значний – від післявоєнних років до сьогодення. Галерея персонажів напрочуд строката: переселенці з Холмщини, українські повстанці, енкаведисти, персональний пенсіонер, бізнесмен, Калсон-Карлсон… Читач сам має вирішити, чого у «Цвіті дикої шандри» більше: любові чи ненависті, сексу чи кохання, скорботи чи гніву, іронії чи сарказму? І в яких пропорціях?